Криворізька районна рада

Дніпропетровська область

Спогади ліквідатора

Дата: 26.04.2021 09:55
Кількість переглядів: 490

Мій Чорнобиль – це зловісна пилюка, намети, неоковирні білі капці і напис над будівлею управління: «Чернобыльская АЭС имени Ленина работает на коммунизм!»

Мій Чорнобиль – це хлопці з мого батальйону, тоді всі ще молоді й дужі, засмаглі неприродною синьо-сірою засмагою – від свинцю, що його викидало жерло реактора. Нас, солдат і офіцерів резерву «збили» у спецбатальйон впродовж однієї травневої ночі. Спочатку казали, що дезактивуватимемо села 30-кілометрової зони, потім з’ясувалося, що йдеться про роботу на самій станції. На деяких її ділянках радіація сягала сотень рентген.

Ми не знали тоді, що від атому по-справжньому нічого не убезпечує і що ані київське, ані московське начальство до ладу не відає, що саме треба робити. Ми просто знімали ґрунт на території ЧАЕС – там, де це не могли робити екскаватори. Лопатами, приблизно на лопатне лезо, і вантажили прип’ятську землю у металеві контейнери, в куби метр на метр. Потім ці куби везли на поховання до сховища, яке звалося могильником.

Жодних захисних засобів, окрім армійських респіраторів, у нас не було. Байки про свинцеві жилети, суперчоботи, а також про горілку й вино, яке нібито видавали кожному, хто працював тоді на станції, я почув, вже повернувшись додому.

Мій Чорнобиль – це станційний сморід, ящик «Миргородської» на роту, яка гризе землю під 3-м енергоблоком (за нами мали йти шахтарі), прапорці в їдальні, якими огороджували найбільш небезпечні місця і заборонні знаки «На узбіччя не ступати!»

Накопичувачі, які мали рахувати наші рентгени, виходили з ладу. Щит з силуетом людини, котрий використовувався на станції у «мирний час» (до нього треба було притиснутися, щоби побачити позначені ліхтариками забруднені місця), лише жалібно вищав. Дозу опромінювання визначали так: зміна виходила на ділянку і дозиметрист знімав показники. Якщо дозиметр вказував, скажімо, 6 рентген на годину, то за пів години роботи записували три рентгени.

Працювали ми цілий день, зміни виходили на пів години, потім пів години в приміщенні, де рівень опромінювання був нижчий, ніж на дворі, і де можна було зняти респіратор. Потім – нова зміна.

Потім почалися шпиталі

...Нас довго не хотіли випускати з зони – те, що ми везли на своїх чоботах, одязі і волоссі до Києва, дійсно не можна було пускати. Наш автобус мили біля Іванкова, потім біля Вишгорода, але все одно пересадили в якийсь цивільний автобус.

Потім почалися шпиталі, аналізи крові, щось недобре з еритроцитами та електроцитами...

Ми стали всіх дратувати, бо не вірили, що архів нашого батальйону знищений через переопромінювання паперів, а з нами все гаразд. Що наші хлопці вмирають у 30-35 років не внаслідок Чорнобилю, а через випадковий збіг обставин. Червонопикі дядьки і дами з шиньйонами втомилися нам пояснювати, що до станції вони нас не доправляли і справжні чорнобильці – не ми, а ті, хто керував постачанням до зони тушонки.

Ми вже поховали командира, його заступника і багатьох-багатьох хлопців, яким не було й сорока. Ми ходимо по кабінетах, стовбичимо в пікетах; лежимо під крапельницями, зрештою живемо... І 26-го наш день. Ми збираємось, часом насилу пізнаємо один одного і згадуємо зовсім негероїчні речі: чорне сонце Прип’яті наприклад, або шалене, просто нестямне цвітіння бузку. Ніколи не бачив я такого бузку, як 1986 року в зоні навколо Чорнобильської станції.

Записано зі слів ліквідатора трагедії на ЧАЕС.

Від імені депутатського корпусу районної ради, від імені сотень тисяч людей району, дякуємо за Подвиг, і вічна пам`ять Героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією техногенною катастрофою!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень